Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»
Щорічно в Україні з 25 листопада до 10 грудня включно проводиться Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства». Мета акції – привернення уваги суспільства до проблем подолання насильства у сім’ї, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.
Прояви насильства супроводжують людство з давніх давен. Упродовж тисячоліть одна людина кривдить іншу людину, чинить насильство щодо неї. У світі постійно відбуваються війни, напади на людей, дискримінація, приниження. Прикро, що ми звикли сприймати насильство, як щось неминуче, адже прояви насильства порушують права людини, принципи її вільного та справедливого існування. І коли насильство чиниться поруч із нами чи в нас у домі, у школі, на вулиці, ми можемо й повинні зупинити його. Саме тому щорічно, починаючи з 1991 року, міжнародна спільнота підтримує акцію «16 днів проти насильства». Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу активізують з 25 листопада до 10 грудня свої зусилля заради об’єднуючої мети: збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства у співвітчизників, створити в конкретному регіоні або окремій державі соціальний простір, вільний від насильства.
Дати початку та завершення Акції вибрані не випадково. Вони створюють символічний ланцюжок, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.
Шістнадцятиденний період акції охоплює наступні важливі дати:
- 25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;
- 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
- 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
- 3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;
- 5 грудня – Міжнародний день волонтера;
- 6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
- 9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією;
- 10 грудня – Міжнародний день прав людини.
У всьому світі, ще до початку пандемії COVID-19, кожна третя жінка зазнавала фізичного або сексуального насильства в певний момент свого життя, переважно з боку інтимного партнера. Незважаючи на те, що 155 із 190 країн світу мають законодавство про домашнє насильство (станом на вересень 2019 року), неефективне впровадження законів, юридичні лазівки, закони, які роблять недостатньо для запобігання насильству або дозволяють винним залишатися безкарними, а також відсутність ресурсів у секторі юстиції та охорони здоров’я – це ті проблеми, які не дозволяють викорінити це ганебне явище.
У багатьох суспільствах існують глибоко вкорінені соціальні норми щодо сексуального права чоловіків та передбачуваної згоди жінок на будь-яку сексуальну активність у шлюбі. Незважаючи на феміністичні протести в XIX столітті, чоловіки мали законне право на секс у шлюбі в західній юриспруденції до 1970-х років. Проте, станом на червень 2017 року лише 77 із 185 країн мали чітке законодавство, яке передбачає кримінальну відповідальність за зґвалтування в шлюбі. З решти 108 країн 74 мають положення, за допомогою яких жінки можуть подавати кримінальну скаргу проти своїх чоловіків за зґвалтування.
Це залишає 34 країни (із 185), де зґвалтування в шлюбі не криміналізовано, а жінки не можуть подати кримінальну скаргу у випадку зґвалтування їх чоловіками. Крім того, у ряді країн досі зберігаються пункти, що звільняють винуватців від зґвалтування від переслідування, якщо вони згодом одружуються на жертві, що є вкрай дискримінаційним та суперечить стандартам прав людини.
Щорічно понад 1,1 млн українок зазнають фізичного, сексуального насильства та психологічного тиску в сім’ї. Однак, за допомогою звертається тільки кожна десята. А як же решта? Причин того, чому жінки мовчать про знущання над собою, кілька. По-перше, традиційне українське “б’є – значить любить” та “не винось сміття з хати”. Багато хто досі вірить, що від домашнього насильства страждають усі, тому говорити про це нема потреби. По-друге, багато жінок просто не знають куди звернутися за допомогою. Третя причина – це недовіра до служб, які таку допомогу надають. Зрештою, дуже часто самі постраждалі не усвідомлюють, що над ними чинять насильство. Наприклад, коли їм постійно докоряють, контролюють кожен крок чи забороняють працювати.
В Україні діє Закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, і з початку 2019 домашнє насильство є злочином. Закон передбачає низку послуг та сервісів, які може отримати людина, що зазнала домашнього насильства, та гарантує невідворотність покарання для кривдника. Усі задіяні служби із попередження та протидії насильства координують свою роботу між собою для того, щоб надати оперативну допомогу тим, хто її потребує.
Координатор у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі у Хмельницькій області – заступник голови облдержадміністрації, тел. 0382-70-35-40
Центр соціально-психологічної допомоги для осіб, що постраждали від домашнього насильства (Хмельницька область): (0382) 74-64-72
Центр матері і дитини (Хмельницька область): (0382) 62-21-50
